Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить. Під горою стояла вагітна, як поле, мати. І кричала та мати: - Хоч личко його покажіть! Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць. Гарні діти були. Козацького доброго крою. Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви. Попід руки держала отих матерів рідня. А одна розродилась, і стала ушосте - мати. А один був живий. Він умер наступного дня.
3.
Володимир Водяний
25.01.2016 21:41
Показать лучшие работы
[To 1. Makar] - +5!
2.
repriza
25.01.2016 19:01
Показать лучшие работы
[To 1. Makar] .....прочувственно
1.
Makar
25.01.2016 18:31
Показать лучшие работы
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
- Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.
Л.Костенко